ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДЕЗАДАПТИВНИХ ВЗАЄМОСТОСУНКІВ МАТЕРІ І ДИТИНИ В СІМ’Ї ПІСЛЯ РОЗЛУЧЕННЯ

Анотація

В нашому дослідженні ми описуємо поняття «адаптивна ситуація» як систему зовнішніх стосовно суб’єкта передумов, що спонукають, фасилітують і опосередковують його ставлення до життя, його життєву енергію, його активність, за умов якого зовнішнє адаптивне становище стосовно суб’єкта позначає: 1. Зовнішнє адаптивне становище стосовно суб’єкта сприймається у просторовому та темпоральному відношенні – як деяке зовнішнє розташування відповідно до парадигми простору і темпоральних меж. 2. Суто у часовому відношенні як попередження дезадаптивних, руйнівних та агресивних дій суб’єкта. 3. У функціональному та парадигмальному відношенні – як суттєва незалежність від простору відповідних передумов або умов особистості у момент прояву дій, діяльності та активності.

Ми виділяємо три типи адаптивних даних, які містить адаптивна ситуація соціальної взаємодії: 1. Суто об’єктивні адаптивні передумови, у яких адаптивно діють індивід чи суспільство. Ці передумови являють собою сукупність адаптивних цінностей – економічних, соціальних, духовних, релігійних, аксіологічних, інтелектуальних та інших, які безпосередньо чи опосередковано, експліцитно або імпліцитно, але завжди адаптивно, впливають на стан пізнання індивіда інших людей чи мікрогрупи, а також на окрему особистість. 2. Існуючі у індивіда чи мікрогрупи настановлення, які в даний момент часу справляють реальний вплив на адаптивну поведінку особистості. 3. Визначення адаптивної ситуації, що становить більш-менш адаптивну концепцію передумов для розвитку особистості, становлення і усвідомлення її цінностей, настановлень, бажань і ідеалів.

Ми вважаємо, що поняття «адаптивна ситуація особистісного розвитку» зазвичай використовується для позначення адаптивного соціального середовища, яке можна використати найбільш оптимально для адаптивного розвитку дитини. Показано, що адаптивна ситуація особистісного розвитку має розглядатися, як передбачають вчені, відповідно до гармонізації особистісних властивостей дитини та особливостей того, хто в цій ситуації діє, виконує діяльність у співставленні із самою по собі адаптивною діяльністю. Адаптивна ситуація особистісного розвитку, у якій здійснюється поведінка дитини, часто не зберігається у незмінному вигляді, а, навпаки, суттєво змінюється під впливом поведінки (діяльності) дитини у бік її гармонізації, завдяки чому виникають нові адаптивні якості суб’єкта. На нашу думку кожна адаптивна ситуація диктує свій стиль адаптивної поведінки й дій дитини: у кожному адаптивному акті людина по-різному «подає» як себе, так і свої особистісні якості, особливості, і якщо це «самоподання» не є адаптивною або адекватною, то соціальну взаємодію будемо вважати ускладненою або дезадаптивною.

Ми виділяємо такі типи дезадаптивних взаємостосунків матері і дитини в сімʼї після розлучення: раптові дезадаптивні взаємостосунки, коли немає часу та можливостей для підготовки та планування своєї діяльності. Сюди підпадає ситуація розлучення батьків, ситуація смерті одного або обох батьків, ситуація смерті брата або сестри, а також ситуації, коли дитина разом з матір’ю опинилася в просторі, де відбувається землетрус, пожежа, війна в Україні тощо. Виникаючі та прямо формувальні дезадаптивні взаємостосунки – вони дають неабиякий час для дослідження та планування власної діяльності, своїх дій, коли завданням було проведення психокорекції дезадаптивних станів дитини ще до того, як психологічна криза перейде в найбільшою мірою критичну фазу. Постійні, тривалі дезадаптивні взаємостосунки, які можуть тривати місяцями чи роками, незважаючи на зусилля обох сторін (матері і дитини) щодо їх усунення.